^Back To Top
foto1 foto2 foto3 foto4 foto5

Загальна інформація

Загальна інформація (сл)

Етичний кодекс психолога України

      На І Установчому з’їзді Товариства психологів України 20 грудня1990 року в м. Києві прийнято Етичний кодекс психолога. Цейнормативний акт є гарантом високопрофесійної, гуманної,високоморальної діяльності психологів України, здійснюваної залежно від спеціалізації та сфери їх інтересів.  Даний Кодекс являє собоюсукупність етичних норм та правил поведінки, що склалися упсихологічному співтоваристві й регулюють його життєдіяльність.

      Об'єктом досліджень і впливу психологів є внутрішній світ особистості, тому їхні контакти з іншими людьми повинні бути теплими, доброзичливими, цілющими. Етичний кодекс сприяє більш успішному здійсненню психологами своєї професійної діяльності. Зокрема, шкільним і вузівським психологам допомагає у підвищенні ефективності навчання і виховання учнів та студентів; психологам у галузі охорони здоров'я — у виконанні функцій, пов'язаних з профілактикою захворювань, лікуванням, реабілітацією пацієнтів; психологам у сфері державного управління — у психологічному забезпеченні загального і галузевого управління. 

 

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

1.1. Психологи несуть особисту відповідальність за свою роботу.

1.2. Психологи зобов'язані всіляко запобігати і не допускати антигуманних наслідків у своїй професійній діяльності.

1.3. Психологи повинні утримуватися від будь-яких дій чи заяв, що загрожують недоторканості особи; не мають права використовувати свої знання і становище з метою приниження людської гідності,пригнічування особистості або маніпулювання нею; несуть відповідальність за додержання пріоритету інтересів людини.

1.4. На психологів покладається відповідальність за надійність використовуваних методів та програмного забезпечення, валідність обробки даних досліджень.

1.5. Психологи застосовують лише ті знання, якими вони володіють відповідно до своєї кваліфікації, повноважень і соціального статусу.

 

КОМПЕТЕНТНІСТЬ

2.1. Психологи постійно поповнюють свої знання про нові наукові досягнення в галузі їхньої діяльності, беруться за розв'язання тільки тихзавдань, які належать до сфери їх компетенції. У разі непосильності завдання психологи передають його іншому досвідченому фахівцеві або допомагають людині, яка звернулася за підтримкою, налагодити контакт з професіоналами, що можуть надати адекватну допомогу.

2.2. Психологи не застосовують методів і процедур, не апробованих центральними органами Товариства психологів України. У тих випадках, коли психологічні методики лише проходять випробування (з дозволу контрольних органів Товариства), психологи, проводячи експеримент з обмеженим контингентом досліджуваних, попереджають їх прозастосування неперевірених методів і технічних пристроїв або про свій недостатній рівень оволодіння ними.

2.3. Психолог публікує під своїм ім'ям лише ту працю, яка повністю виконана ним самим або містить істотний власний внесок; недопустимапублікація з метою особистої, матеріальної вигоди недостатньо підготовлених праць, невалідизованих методик, а психолог не може виконувати практичної роботи, не маючи належної кваліфікації тадосвіду.

2.4. Психолог прагне до адекватних знань про свої індивідуальні якості таособливості і визначення меж власних професійних можливостей.Особистісні психологічні проблеми (які негативно впливають на якість виконання обов'язків) можуть бути показником професійної непридатності і мають якомога швидше коригуватись та розв'язуватисьпсихологом.

 

ЗАХИСТ ІНТЕРЕСІВ КЛІЄНТА

3.1. Психологи суворо додержуються принципу добровільної участіклієнта в обстеженнях. Під час роботи з дітьми, пацієнтами з тяжкимипсихічними розладами (тобто в крайніх випадках) допускаються відхилення від принципу добровільності, але в межах законодавчих норм;обов'язком психолога є намагання налагодити з клієнтом співробітництво.

3.2. Психологи, вступаючи у контакт з особами, для яких він є обов'язково-примусовим (наприклад, у разі проведення психологічної експертизи), не мають права змушувати клієнта повідомляти відомостіпоза його волею, не можуть вживати примусових заходів для одержання даних, крім випадків, коли така інформація сприятиме безпеці навколишніх або самого клієнта.

3.3. Психологи не беруть участі в діях, спрямованих проти свободиособи. Вони не мають права змушувати клієнта розповідати про своюжиттєву філософію, політичні, релігійні чи етичні переконання, не повинні вимагати відмовитися від них.

3.4. Психологи беруть на себе професійну відповідальність закваліфіковане обстеження, консультування, лікування. Вонидомовляються про терміни завершення своєї діяльності або доцільність направлення клієнта до іншого компетентного спеціаліста.Відповідальність з психолога знімається, якщо він упевнився, що інший спеціаліст узяв відповідальність за клієнта на себе.

3.5. Психологи не мають матеріальних або особистих привілеїв, неможуть використовувати свої знання і становище, довірливе ставлення і залежність клієнта у власних корисливих інтересах. У тих випадках, колипослуги є платними, про фінансові умови домовляються заздалегідь; невстановлюється додаткова оплата за консультації і не береться плата зтих, кого психолог навчає або збирається екзаменувати. Якщо клієнт може отримати психологічну допомогу безкоштовно або меншим коштом в іншого фахівця, то психолог інформує про це клієнта.

3.6. Психолог уникає встановлення неофіційних взаємин з клієнтом, якщо це може стати на перешкоді проведенню діагностичної, консультаційної і корекційної роботи з ним. Між психологом і клієнтом не повинно бутистатевої близькості у період, коли психолог несе відповідальність занього.

3.7. Психолог має право вирішувати, на якому етапі консультування або лікування можна дати об'єктивний професійний висновок, а у випадках, коли він не може діяти в інтересах клієнта, роз'яснює йому і батькам(опікунам, піклувальникам) реальний стан справ.

3.8. Висновок за результатами проведеного обстеження чи лікування робить сам психолог, він не може перекладати це на інших. Психолог повинен чітко і однозначно формулювати висновок, так щоб його можна було правильно зрозуміти і використати отримані дані на користь клієнта.

3.9. Психолог не робить висновків і не дає порад, не маючи достовірних знань про клієнта або ситуацію, в якій він перебуває. У звіті (висновку) психолога має міститися лише необхідна і водночас достатня, що відзначається цілковитою надійністю результатів, інформація длярозв'язання поставленого завдання, вказуватися межі здійснюваних досліджень, характер виявлених симптомів — постійний чи тимчасовий.

3.10. Психолог у доступній формі повідомляє обстежуваному пропоставлений діагноз і методи та засоби допомоги. При цьому він зобов'язаний обачливо і обережно висловлюватися щодо виявлених патологій у психічному стані клієнта. Психолог обов'язково попереджаєпро те, хто і для чого може використати ці дані; він не може приховувати від людини, які офіційні рішення можуть бути винесені на підставі висновку. Психолог уповноважений особисто запобігати некоректному і неетичному використанню результатів досліджень і повинен виконувати цей обов'язок незалежно від посадової субординації.

 

КОНФІДЕНЦІЙНІСТЬ

4.1. Психолог зобов'язаний додержуватися конфіденційності у всьому, що стосується взаємин з клієнтом, його особистого життя і життєвих обставин. Виняток становлять випадки, коли виявлені симптоми є небезпечними для клієнта та інших людей, і психолог зобов'язаний поінформувати тих, хто може надати кваліфіковану допомогу.

    Конфіденційності можна не додержуватись, якщо клієнт просить або згоджується, аби в його інтересах інформацію було передано іншій особі.

4.2. Психолог не збирає додаткових відомостей про обстежуваного безйого згоди і задовольняється лише тією інформацією, яка потрібна длявиконання професійного завдання. Запис на магнітну стрічку і відеоплівку, фотографування і занесення інформації про клієнта докомп'ютерних банків даних здійснюються лише за згодою учасників.

4.3. Психолог зобов'язаний оберігати професійну таємницю, непоширювати відомостей, отриманих у процесі діагностичної і корекційної роботи, додержуватись анонімності імені клієнта (наприклад, під часнавчання, в публікаціях). Для демонстрації і прослуховування будь-яких матеріалів потрібний письмовий дозвіл людини, за чиєю згодою вонибули записані; на вимогу клієнта матеріали негайно знищуються.

4.4. Документація роботи психологів повинна вміщувати лише професійно необхідні матеріали. До цих матеріалів, пов'язаних з конфіденційним змістом діяльності психологів, має виключатися доступ сторонніх осіб. У тих же випадках, коли психологи звертаються за допомогою до інших фахівців, потрібно спеціально ознайомити їх з питаннями, що стосуютьсяумов і терміну зберігання таких матеріалів, а також обмежень увикористанні інформації про клієнта і попередити про міру відповідальності за недодержання конфіденційності.

4.5. Якщо психолог не в змозі надалі виконувати свої функції, він з'ясовує, чи потрібно зберігати матеріали (також і інформацію, занесенудо комп'ютера). В разі потреби психолог повинен передати виконання покладених на нього функцій іншому фахівцеві.

4.6. Психолог інформує клієнтів про правила додержання конфіденційності. Смерть або зникнення обстежуваного не звільняєпсихолога від необхідності зберігати професійну таємницю.

4.7. Психолог не передає методичних матеріалів особам, які неуповноважені здійснювати психологічну діяльність; не розкриває суті і призначення конкретної методики (за винятком доступних роз'яснень правоохоронним і судовим органам).

 

ЕТИЧНІ ПРАВИЛА ПСИХОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

5.1. Планування психологічних досліджень передбачає дотримання таких умов: визначення об'єкта дослідження; чітке й однозначне формулювання його мети і завдань; встановлення контингенту обстежуваних;прогнозування можливостей використання одержаних результатів.Психолог самостійно вибирає методи роботи, керуючись при цьому вимогами максимальної ефективності та наукової обґрунтованості.

5.2. Психолог забезпечує цілковиту надійність результатів, запобігає можливим помилкам в діяльності непрофесіоналів, котрі допомагають уроботі, але не ознайомлені з вимогами, що стосуються обмежень увикористанні інформації про досліджуваних. Психолог несе відповідальність за правильне і доступне роз'яснення непрофесіоналам суті застосовуваних психологічних методів, а також за можливі антигуманні наслідки. Щодо психолога використовується принцип,аналогічний принципу презумпції невинності у судочинстві. Вина психолога в порушенні Етичного кодексу повинна бути доведенаКомісією з етики Товариства психологів України.

5.3. Психолог зводить до мінімуму ризик ненавмисного негативноговпливу на тих, хто бере участь в експерименті. Коли очікується, що дослідження або лікування може викликати у клієнта психогенну реакцію, психолог повинен отримати дозвіл на проведення роботи з ним Комісії з етики. Якщо умови експерименту потребують необізнаності досліджуваних з його суттю і результатами, психолог має пересвідчитисяв тому, що це не завдасть шкоди жодному з учасників досліду. Такі відомості можуть бути розкриті після завершення експериментальної програми.

5.4. Психолог заздалегідь інформує клієнтів про право відмовитись від участі в дослідженні. Коли ж попри це вони дають згоду взяти участь уексперименті, психолог має переконатися в тому, що таке рішення прийняте незалежно від нього або інших осіб (наприклад, батьків,опікунів, піклувальників, які наполягають пройти обстеження).

 

КВАЛІФІКОВАНА ПРОПАГАНДА ПСИХОЛОГІЇ

6.1. Психологи інформують науковців, учителів, лікарів, широку громадськість про свою галузь діяльності на основі об'єктивних, точних даних таким чином, щоб не дискредитувати професію психолога і психологію як науково-практичний комплекс.

6.2. Психолог не виступає з публічними заявами для реклами або самореклами. Вміщуючи у засобах масової інформації оголошення пронадання психологічних послуг населенню, повідомляє лише своє ім'я, адресу, номер телефону, професійну кваліфікацію, науковий ступінь,галузь психології, години прийому. В рекламному проспекті не може йтися про суми гонорару, не даються гарантії, не перелічуються здобутки і успішні випадки лікування, консультування, експертизи. Оголошення мають містити інформацію про мету курсів, а не обіцянки, стосовно досягнення специфічних результатів. Психолог повинен брати професійнуучасть у навчальних програмах для населення, однак він має праворобити це лише за умови, якщо вони виключають сумнівні методи і неефективні процедури.

6.3. Поради психолога у засобах масової інформації мають подаватися вузагальненій формі, без посилань па конкретні факти і ситуації, щоб недопустити розголошення конфіденційної інформації. Усні виступи,друковані матеріали, аудіовізуальна та інші публікації, в яких наводяться з ілюстративною метою клінічні випадки, повинні виключати ідентифікування особи, групи чи організації. Методики публікуються лише у формі, яка дає змогу зберегти їх валідність та надійність.

 

ПРОФЕСІЙНА КООПЕРАЦІЯ

7.1. Психолог, ведучи професійну дискусію, не повинен дискредитувати колег або представників інших професій, які використовують ті самі або інші наукові методи, він має виявляти повагу до наукових шкіл і напрямів. Психолог цінує професійну компетентність, високу культуру та ерудицію,відповідальне ставлення до справи колег та представників інших професій.Якщо ж психолог виявить ненауковість чи неетичність у професійній діяльності колеги, він повинен сприяти виправленню ситуації. У разі неуспіху цих зусиль психолог може виступити з об'єктивною,аргументованою критикою роботи колеги у психологічному співтоваристві. У тих же випадках, коли критика на адресу членаТовариства виявляється суб'єктивною, упередженою, він має правозвернутися до Комісії з етики, висновок якої може використати дляспростування несправедливих оцінок чи критики.

7.2. Психолог не може застосовувати маніпулятивні методи для здобуття прихильності і привернення на свій бік клієнтури, не повинен намагатисястати монополістом у своїй галузі. Про досягнуті результати втеоретичній і практичній психології він зобов'язаний інформувати психологічну громадськість, ділитися набутим під час своєї професійної діяльності досвідом.

7.3. Розв'язуючи конкретні завдання обстеження, консультування і лікування людей, психолог вирішує, чи може він використати знання,технічні й адміністративні можливості інших фахівців на благо клієнта та зазгодою клієнта вступити в контакт з ними, зокрема особами, які лікують або лікували його раніше. Психолог бере відповідальність за клієнта, лише переконавшись, що той не має клієнтурних стосунків з іншимипсихологами.

7.4. Психолог забезпечує персонал адекватною інформацією про клієнтів,які користуються його послугами, передає у розпорядження колег тільки надійні й валідизовані психологічні методи, технічний інструментарій і відкриття. Всі професійні взаємовідносини будуються на основі Закону про авторські права.

7.5. У вирішенні спірних питань психолог керується положеннями даного Етичного кодексу. Арбітром може бути Комісія з етики Товариства психологів України.

7.6. За порушення чинного законодавства, Статуту Товариства психологівта Етичного кодексу на психолога можуть бути накладені Комісією з етики такі стягнення:

 попередження;

 догана;

 виключення з членів Товариства.

   У разі виявлення порушень психологами, які не є членами Товариства,Комісія з етики звертається до інших громадських організацій чи державних установ з тим, щоб вони вжили необхідних заходів до винного.

7.7. Рішення Комісії з етики може бути скасоване Президією або З'їздом Товариства психологів.

 

 

Шановні відвідувачі сайту. Зараз дуже складний час і, нажаль, тема насильства є постійною складовою нашого життя. Але так не повинно бути. Нам потрібен мир та злагода в нашій душі, сім`ї, країні… Гасло «Від миру в сім`ї до миру в країні» зараз є дуже актуальним.

       Мета цієї добірки статей – попередження домашнього насильства. Оскільки насильство – це дійсно сміття, яке необхідно виносити з дому!

 

         Домашнє насильство – це фізичне, психологічне, сексуальне та економічне приниження, залякування, утиски з метою здійснення постійного контролю однієї людини над іншою. Це поширена проблема в усьому світі серед усіх верств населення. У 90% випадків найбільше від домашнього насильства страждають жінки та діти.

         У сім`ї одночасно можуть зустрічатися декілька видів домашнього насильства, і воно може зачіпати всіх членів родини.

Прояви різних видів насильства:

     Фізичне насильство: ляпаси, потиличники, кусання, удушення, припікання, штовхання, примус пити або їсти те, що шкодить здоров’ю (зокрема алкоголь, наркотики), побиття, тощо…

   Психологічне насильство: словесні образи, крики, приниження, безпідставна критика, залякування, погрози, шантажування, переслідування, ізоляція, прийняття одним членом сім`ї рішень, які не обговорюються, навіювання почуття провини, невпевненості, заборона бачитися/спілкуватися із рідними чи близькими людьми, тощо…

   Сексуальне насильство: примус до статевих контактів у небажаній ситуації або в небажаний час, зґвалтування, примус до небажаних форм статевих контактів, примус до спостереження за статевим контактом кривдника з іншими, підглядання, залучення до порно-індустрії чи секс-бізнесу, тощо…

   Економічне насильство: обмеження у доступі до власних коштів; утиски свободи використання кошті; позбавлення житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які людина має законне право; заборона навчатися або обирати місце роботи (працювати), тощо…

     Домашнє насильство – це не внутрішньо сімейна справа чи особливості родинного спілкування. Це протиправні дії, яким немає виправдання та про які не можна мовчати! Відповідно до Закону України «Про попередження насильства у сім`ї», людина має право на захист від домашнього насильства та отримання необхідної допомоги.

Міфи про домашнє насильство.

         Міфи – це поширені хибні уявлення, які заважають попередженню і подоланню домашнього насильства.

         Міф 1. Домашнє насильство існує лише у «неблагополучних» сім’ях.

       Реальність. Домашнє насильство не має ні соціальних ні національних меж. Воно може трапитися будь з ким. Найчастіше основою домашнього насильства є бажання одного члена сім`ї контролювати іншого.

 

         Міф 2. Чоловіки, які агресивно виявляють ревнощі щодо своїх жінок (обмежують свободу, коло спілкування, встановлюють суворі правила в сім`ї), таким чином демонструють свою любов до них.

         Реальність. Ревнощі, в першу чергу, є проявом невпевненості партнера у собі або ж виявом почуття власності («жінка – моя, і я маю право контролювати її»). Дехто може вважати, що сварки, конфлікти та ревнощі бувають у більшості стосунків і є нормою взаємин. Це не так. Варто пам’ятати, що обмеження волі, тоталітарний контроль, агресія – це прояви насильства.

 

         Міф 3. У шлюбі не буває сексуального насильства.

         Реальність. Статеві контакти мають відбуватися за згодою обох партнерів, бути прийнятними та бажаними для обох. Якщо статевий контакт відбувається з примусу, в небажаній формі, партнер залякує жінку, принижує чи ображає – це сексуальне насильство. Це злочин, якому немає місця у стосунках між людьми (і не важливо, одружені вони чи ні).

 

         Міф 4. Жінка сама провокує насильство.

         Реальність. Багато жінок, які зазнали насильства, вважають себе винними у тому, що сталося. Кривдники також можуть перекладати свою провину на жінку або на обставини, виправдовуючись, мовляв, «вона мене сама спровокувала…». Через такі переконання багато жінок роками не звертаються за допомогою, що погіршує ситуацію та може призвести до важких психологічних наслідків. Насильство однієї людини щодо іншої – це протиправні дії, яким немає виправдання. Людину, яка вчиняє насильство, не треба жаліти або виправдовувати («він не міг інакше»), адже будь-яку ситуацію можна вирішити без насильства.

 

         Міф 5. Треба почекати, і все зміниться – буде добре, як колись.

         Реальність. Багато жінок вірять, що насильство в їх сім`ї – це прикрий випадок, що чоловік зміниться – просто має пройти час… требадати йому «ще один шанс». Тим більше, що кривдник може вибачатися, дарувати подарунки та вкотре запевняти у тому, що «це» більше не повториться. Але, на жаль, насильство відбувається знову і знову. Природа насильства циклічна. Це значить, що з часом ситуація лише погіршиться. Отже, без звернення жінки та її партнера за кваліфікованою допомогою розірвати цикл насильства дуже складно.

 

           Міф 6. Дітям потрібен батько, навіть якщо він агресивний. «Залишаюся тільки заради дітей».

        Реальність. Діти, які зазнають насильства або бачать насильство в сім`ї, страждають набагато більше за тих, хто зростає з одним із люблячих батьків у гармонійних стосунках та родинному спокої. Діти, які є свідками насильства між батьками чи близькими родичами, навіть якщо фізично уникають його, страждають душевно. Це негативно впливає на їх емоційний стан, взаємовідносини з однолітками, навчання. Існує ризик того, що вони повторять приклад батьків у дорослому житті.

Як дізнатися, чи піддаєтеся Ви домашньому насильству?

 

1.Ваш партнер кепкує або зневажає людей, яких Ви любите?

2.Чи забороняє Вам партнер спілкуватися із друзями або рідними?

3.Чи можете Ви сказати, що Вас часто ображає, критикує, принижує Ваш партнер?

4.Чи мусите Ви отримати дозвіл партнера на вибір свого одягу, рішення, судження?

5.Чи контролює партнер те, як Ви витрачаєте зароблені Вами кошти?

6.Чи запевняє Вас партнер у тому, що він мудріший, розумніший, знає краще, ніж Ви, як поводитися у тій чи іншій ситуації?

7.Чи відчуваєте Ви психологічну залежність від бажань або настроїв Вашого партнера (наприклад, на Вас впливає його поганий настрій, Ви часто підлаштовуєтеся під його бажання)?

8.Чи було таке, що Ваш партнер завдавав Вам фізичного болю (штовхав, давав ляпаса, бив предметами чи рукою/ногою)?

9.Чи примушував Вас партнер до небажаного для Вас статевого контакту?

10.Чи Ваш партнер контролює Вашу домашню працю (прибирання, куховаріння, прання тощо), не приймаючи в цьому участі та роблячи при цьому неприємні критичні зауваження?

11.Чи обмежує/забороняє Вам партнер навчатися, працювати, займатися улюбленою справою (хобі)?

12.Чи погрожує партнер під час сварок піти від Вас, розлучитися з Вами?

13.Чи Ваш партнер підвищує голос, демонструє погрозу через вираз обличчя та поставу, щоб налякати Вас або показати, що він втрачає контроль над собою?

14.Чи демонструє партнер байдужість, нарікає або висміює Вас, коли Ви плачете, хвилюєтеся або просите його підтримки?

15.Чи було так, що діти або інші родичі втручалися у вашу сварку, побоюючись за її наслідки для Вас?

 

       Якщо на більшість запитань зі списку Ви відповіли «так», існує велика вірогідність того, що Ви є жертвою домашнього насильства.

       Але вихід є з будь-якої ситуації. Важливо вчасно усвідомити проблему, оцінити її можливі наслідки та звернутися за кваліфікованою допомогою!

Як діяти у ситуації домашнього насильства або його загрози?

           Якщо Ви зазнаєте домашнього насильства або у Вашій сім`ї існує загроза його вчинків, підготуйте особистий ПЛАН БЕЗПЕКИ, який допоможе Вам у критичній ситуації.

  • Продумайте свої дії у випадку домашнього насильства.
  • Розкажіть про насильство тим, кому Ви довіряєте (друзям, родичам).
  • Знайдіть таке місце, куди Ви змогли б піти у разі небезпеки.

Ваші заходи безпеки можуть бути наступними:

  • Зробіть та заховайте у надійному місці запасні ключі від дому/ квартири або машини так, щоб у разі небезпеки Ви могли швидко вийти та дістатися до безпечного місця.
  • У надійному та завжди доступному для Вас місці заховайте певну суму грошей, важливі номери телефонів, паспорт, необхідні папери (документи дітей, свідоцтва, що підтверджують право володіння майном, медичні картки тощо), а також необхідний одяг та ліки.
  • Якщо починається сварка, яка може закінчитися фізичним насильством, спробуйте перейти у приміщення, яке можна легко покинути. Намагайтеся триматися ближче до виходу. Уникайте суперечок у кімнатах, де є гострі та ріжучі предмети.
  • Домовтеся зі своїми сусідами, щоб вони викликали поліцію, якщо почують шум і крики з Вашого дому/квартири. Коли приїде поліція, спробуйте максимально заспокоїтися та чітко викласти ситуацію, напишіть заяву.
  • Заздалегідь домовтеся з друзями або родичами про можливість надання Вам тимчасового притулку в разі небезпеки. Важливо, щоб це були ті люди, які можуть Вас захистити і у яких кривдник одразу не знайте Вас.
  • Заздалегідь дізнайтеся телефони місцевих служб, які зможуть надати Вам необхідну підтримку (кризовий центр, притулок для жінок, соціальна служба, телефон довіри тощо).

Як поводитися у ситуації домашнього насильства, щоб мінімізувати негативні наслідки:

  • У жодному разі не з’ясовуйте стосунки з кривдником, який перебуває у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння.
  • У жодному випадку не відповідайте агресією на агресію.
  • Не починайте кричати чи плакати. Говоріть із кривдником чітко. Спробуйте заспокоїтися самі та дайте час заспокоїтися кривднику (вийдіть в іншу кімнату, на вулицю тощо).
  • Лише тоді, коли Ваш партнер заспокоївся та готовий адекватно спілкуватися, обговоріть ситуацію. У розмові використовуйте «Я-висловлювання» (говоріть про свої почуття та відчуття, не звинувачуйте та не докоряйте, пропонуйте вихід із ситуації: «Я почуваюся збентежено, коли ти поводишся таким чином», «Давай ми спробуємо у таких випадках діяти ось так…»).

 

Куди звертатися за допомогою?

 

1. Правоохоронні органи (поліція). Ви можете викликати поліцію за телефоном 102 або звернутися особисто до райвідділу та написати заяву. Окрім забезпечення Вашого захисту, правоохоронні органи можуть направити особу, яка вчиняє насильство, на проходження спеціальної програми, що допоможе змінити стосунки у сім`ї на краще.

2. Медичні установи. Якщо Ви зазнали фізичного чи сексуального насильства, Ви маєте одразу ж звернутися до медичної установи за місцем проживання та зафіксувати фізичні ушкодження. Надалі це допоможе Вам притягнути кривдника до відповідальності, якщо Ви звернетеся до правоохоронних органів.

3. Управління у справах сім`ї, дітей та молоді. У центрі соціальних служб Ви зможете отримати необхідні юридичні, психологічні, соціальні послуги та консультації. Вам зможуть допомогти налагодити стосунки з партнером, навчитися спілкуватися без насильства. Якщо через загрозу насильства Вам немає де жити, Вам можуть допомогти вирішити питання з тимчасовим житлом.

4. Центри соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді. У центрі соціальних служб Ви зможете отримати необхідні юридичні, психологічні, соціальні послуги та консультації. Вам зможуть допомогти налагодити стосунки з партнером, навчитися спілкуватися без насильства. Якщо через загрозу насильства Вам немає де жити, Вам можуть допомогти вирішити питання з тимчасовим житлом.

5. Служба у справах дітей. Якщо у Вашій сім`ї є діти, вони так само або страждають від насильства, або є його свідками. Відповідна служба втрутиться у ситуацію та захистить права дітей.

6. Кризові центри. У таких центрах кваліфіковані психологи та юристи надають юридичну , психологічну та інші види допомоги як потерпілим від насильства, так і особам, котрі вчинили насильство (наприклад, у таких центрах можна пройти спеціальні корекційні програми, які допомагають контролювати агресивну поведінку; за допомогою можна звернутися як самостійно, так і за направленням поліції).

 

   Також Ви можете зателефонувати на Національну гарячу лінію з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації за номером:

0 800 500 335 або 386 (безкоштовно з мобільного)

для отримання консультацій психолога або юриста, а також інформації щодо закладів, до яких Ви можете звернутися за допомогою за місцем проживання.

 

Джерело інформації: МБФ «Український жіночий фонд»

 

 

ТОРГІВЛЯ ЛЮДЬМИ та ЯК ЇЙ ЗАПОБІГТИ

 

 

 

       Ми часто дивимося фільми або читаємо про торгівлю людьми і думаємо, що це не про нас і такого поряд з нами не може бути. Але торгівля людьми є однією з галузей світового кримінального бізнесу, що надзвичайно стрімко розвивається.

 

       Для того, щоб отримати «живий товар» продавці використовують різні способи: обман, шантаж, психологічний тиск, викрадення, побої, втягнення до економічної, алкогольної чи наркотичної залежності тощо.

 

 

 

Як розпізнати ситуацію торгівлі людьми?

 

 

 

       Стати жертвою торгівців людьми може будь-яка людина, незалежно від статі, освіти чи соціального стану.

 

       Дуже поширена торгівля дівчатами та жінками для сексуальної експлуатації, тяжкої роботи (насильницького використання в полі чи домашньому господарстві, догляді за психічнохворими чи тяжкохворими), примусового народження дитини чи шлюбу.

 

       Останнім часом значно зростає торгівля хлопцями та чоловіками з метою сексуальної експлуатації. Непоодинокими є випадки, коли протягом дня хлопці та чоловіки виконують тяжку працю, а вночі піддаються сексуальній експлуатації.

 

       Все більшого поширення набуває торгівля дітьми, мета якої –педофілія (дитяча порнографія, дитячий сексуальний туризм тощо), і це стосується як дівчат, так і хлопців.

 

       Крім того, як хлопців, так і дівчат можуть примушувати до дій з метою використання у збройних конфліктах або злочинній діяльності.

 

       Однією із найбільш поширених форм торгівлі людьми, після трудової експлуатації та сексуального рабства, є примусове жебракування.

 

       І хлопці, і дівчата можуть бути втягнуті в торгівлю людьми для вилучення та трансплантації органів або для проведення різних видів дослідів.

 

 

 

Якщо вже сталося лихо

 

  • Дій обережно і впевнено, спробуй попередити правоохоронців чи своїх друзів про те, що ти став/стала жертвою торгівлі людьми.
  • Спробуй зателефонувати чи передати повідомлення про себе через когось.
  • Спробуй бути актором чи акторкою і грай на почуттях людей, які тебе утримують (розказуй вигадані сльозливі історії, проси вийти чи поспілкуватись з рідними, плач).
  • Не виказуй агресії щодо торгівців людьми, оскільки це може спричинити побиття, зґвалтування, жорстоке поводження з тобою чи, навіть, смерть.
  • Якщо тебе схопили і утримують, спробуй познайомитись з такими ж, як і ти. Домовся з ними про спільні дії.
  • Не вживай алкоголь та наркотики. Це може спричинити залежність і тобі буде важко відновити свої сили. Якщо вживатимеш алкоголь чи наркотики, то ймовірність стати жертвою людей, які будуть використовувати тебе як живий товар, зростає. Ти будеш залежати від них, і тобі буде важче повернутися до іншого, кращого життя.
  • Постійно думай, що все закінчиться добре, тебе звільнять або ти втечеш. Згадуй своїх близьких, приємні моменти життя – це допоможе побороти тимчасові негаразди, з якими ти зіткнувся/зіткнулась.

 

 

 

За порадами, консультаціями и допомогою можна зателефонувати на Національну гарячу лінію,

 

телефон гарячої лінії:

 

0 800 500 335 або 386 (безкоштовно)

 

 

 

Якщо з тобою чи твоїми друзями сталося лихо,

 

обов’язково звернися за допомогою до:

 

  • Найближчого відділення поліції або зателефонуй за номером 102.
  • Психолога, соціального працівника або викладачів твого навчального закладу.
  • Представників центрів соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді.
  • Батьків, друзів чи знайомих, яким ти довіряєш, передавши їм всю інформацію, де ти чи твої друзі знаходяться.

 

 

 

 

 

Джерело інформації: МБФ «Український жіночий фонд».

webmaster M M Marusov


Facebook twitter flicker skype youtube digg